Сюрприз: тарифи на ЖКГ не змінилися. Що сталося з економікою за 28 років незалежності

Сюрприз: тарифы на ЖКХ не изменились. Что произошло с экономикой за 28 лет независимости

В епоху незалежності в 1991 році Україна вступала розвиненою державою з величезним економічним потенціалом і досить високим рівнем життя. Військовий комплекс з ядерною зброєю, серйозні напрацювання в космічній сфері, найродючіші чорноземи, освічене населення – все це у нас було. Але пройшли 28 років дозволяють констатувати, що рух до «світлого майбутнього» пішло не так швидко, як ми собі уявляли

Ринок праці: від соціалізму до ринку

Про те, які зміни за минулі роки зазнав ринок праці, кожному з нас відомо не з чуток. Правда, в більшості своїй ці зміни – ПК на кожному офісному столі, численні мессендежеры і соцмережі, які багато хто активно використовують в роботі, можливість проводити відеоконференції з партнерами, що знаходяться за тисячі кілометрів, – відбулися завдяки науково-технічному прогресу: світ змінюється і Україна змінюється разом з ним.

А ось те, що залежить виключно від ситуації всередині країни, наприклад, тіньовий ринок, на жаль, змінюється повільно і зі скрипом. Експерти констатують, що сьогодні за «чорним» і «сірим» схемам працює не менше половини бізнесу. Кожен новий уряд вважає свої боргом голосно оголошувати війну «тіні» і кожен раз цю війну з тріском програє.

І все ж за 28 років незалежності Україна змогла перейти на ринку праці від соціалістичних відносин, якщо не до капіталістичним, то принаймні до ринкових, вважає директор по країнах Східної Європи компанії World Staff Віталій Михайлов.

«Насамперед змінилася психологія найманого працівника, адже раніше багато працювали виключно за принципом «де б не працювати, аби не працювати», – говорить експерт. – І, звичайно, змінилися роботодавці: радянські підприємства початку 1990-х і сучасні українські підприємства – це земля і небо. В Україні з’явився бізнес – від дрібного до великих транснаціональних корпорацій. І я вважаю, що ми рухаємося у правильному напрямку».

Позитивний момент – приватизація держпідприємств, і як раз зараз почалася чергова хвиля. Держава є неефективним власником практично у всьому світі, каже Михайлов, і чим швидше підприємства будуть передані в приватну власність, тим швидше перетворяться в ефективні ринкові. Звичайно, є і другий варіант: вони просто помруть, їх «поріжуть на металобрухт», але це теж одна із сторін ринку.

Гривня: сюрприз за сюрпризом

В цьому році нашій національній валюті виповнюється 22 роки: у результаті грошової реформи у 1996-му українська гривня замінила карбованці.

За цей час гривня пережила всі – від повільних девальвацій до серйозних падінь. Перше з них відбулося незабаром після народження: наприкінці 1990-х молоду валюту підкосили, з одного боку, необхідність розраховуватися за держоблігаціями, з іншого – паніка населення, не встиг перейнятися особливою довірою до нових грошей.

Після цього аж до кризи 2008-го гривня відчувала себе відносно непогано на рівні 5 грн за долар, а ось жовтень 2008-го, коли за два місяці курс обвалився з 4,90 до 7,70 грн за долар, багато хто дотепер згадують зі здриганням. Але пік знецінення гривні стався в 2014-2015 роки, коли вона за кілька місяців впала в 2,5 рази, а лютий 2015-го і зовсім додав українцям сивого волосся: за лічені дні курс підскочив до 40!

Зараз національна валюта демонструє дивовижну стабільність, утримуючись біля позначки 25 грн за долар. Однак економісти не дають можливості помріяти про хороше, запевняючи: зміцнили гривню штучно, так що її падіння – лише питання часу.

Так, за словами аналітика Олексія Куща, сьогоднішнє зміцнення курсу пояснюється не фундаментальними економічними причинами, а штучними монетарними чинниками. НБУ з допомогою високих процентних ставок створює на ринку штучний дефіцит національної валюти, а Мінфін випускає короткострокові високоприбуткові ОВДП, залучаючи іноземний капітал і створюючи валютний профіцит. Очевидно, що ці заходи будуть працювати до тих пір, поки НБУ зможе продовжувати політику високих ставок, а інтерес до ОВДП буде досить високий. Але як тільки ці штучні фактори підуть, кане в минуле і «міцна гривня».

Пенсії і зарплати все ще не європейські

За точку відліку зарплат і пенсій доцільно взяти все той же 1996 рік, коли українці стали використовувати власну національну валюту. За даними Держстату, середня зарплата в 1996-му становила 126 грн, що за тодішнім курсом було еквівалентно $72. Середня пенсія в рік народження гривні становила 38,7 грн, еквівалент $22.

Очевидно, що добробут українців за минулі роки покращилася, хоча справедливості заради треба відзначити, що за цей час серйозно змінилася купівельна спроможність не тільки гривні, але і долара.

Як би там не було, в минулому році середня зарплата в Україні склала $333 (9223 грн), середня пенсія – $90 (2479 грн). А нинішнє зміцнення курсу разом зі зростанням номінальних зарплат і зовсім підняло середню зарплату до $399, що більш ніж уп’ятеро вища, ніж в 1996-м.

«Тут потрібно розуміти, що даний зростання зарплат можна назвати перемогою тільки при порівнянні з нашими ж зарплатами 1990-х, – прокоментував цифри економіст Андрій Мартинюк. – Поки ми росли мінімальними темпами, сусідні країни зробили справжній ривок, в результаті чого дистанція між нами перетворилася в прірву. Українці заробляють в рази менше, ніж у сусідній Польщі, і в десятки разів менше, ніж у країнах Західної Європи».

Про те, що в Україні існує глибока диспропорція між високою вартістю життя і низькою ціною праці, добре відомо і в уряді. У Комітеті з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення констатували: наша країна посідає останнє місце в Європі за рівнем трудових доходів громадян.

Тарифи: так уже було…

В останні роки комунальні тарифи – по-справжньому болюча тема для громадян країни, недарма її так активно «експлуатували» кандидати в президенти, обіцяючи перед виборами знизити тарифи вдвічі і навіть вчетверо.

Про те, що раніше комунальні тарифи були цілком прийнятними, а зараз стали «драконівськими», не говорить тільки ледачий. Кожному українцю прекрасно відомо, що тарифи зросли в десятки разів, і нас це справедливо обурює. Але давайте згадаємо, що росли не тільки тарифи, але і зарплати, і нарешті з’ясуємо: так що ж з них росло швидше?

У 1996-му українці платили за опалення на 50 копійок за «квадрат». Тобто живучи в умовній квартирі площею 50 кв. м, заплатити за опалення потрібно було 25 грн в місяць. Виходить, що при середньомісячній зарплаті 126 грн це становило 19,8% від зарплати.

В опалювальному сезоні 2018/2019 жителі столиці платили 38,50 грн за квадратний метр опалювальної площі. Тобто за опалення тих же 50 м потрібно було заплатити 1925 грн., при середньомісячній зарплаті 9223 грн становить 20,9%.

Як бачимо, комунальні платежі росли дійсно трохи швидше, ніж зарплати, але різниця не настільки істотна, як нам здається.

Чому ж в 1996-му ми не стогнали від тягаря комуналки, а зараз воно здається нам непосильною? Експерт з роздрібної торгівлі Андрій Куценко назвав мінімум дві причини такої ситуації.

«По-перше, свою роль зіграла «магія цифр», – вважає експерт. – У результаті грошової реформи 1996 року купоно-карбованці обмінювалися на гривню за курсом 100 тисяч за 1 гривню. До того часу українці звикли, що 50 копійок (вартість «квадрата» опалювальної площі) нічого не варто, тому сума здавалася їм цілком посильною. Зараз ми йдемо у зворотному напрямку: гривня поступово девальвує, і суми в 50-100 грн багатьом за звичкою здаються вельми суттєвими, хоча купити на них можна все менше і менше».

Другий момент, продовжує експерт, стосується структури витрат. Сьогодні, на відміну від 1996-го, можливостей для витрат набагато більше. Наприклад, українці стали набагато більше подорожувати, не в останню чергу завдяки відкрився безвизу. Та й «домашні розваги» стали дорожче: на зміну безкоштовним музеям або домашнього перегляду взятій напрокат касети прийшли спортклуби, кінотеатри і ТРЦ, де за вихідний день з дітьми можна легко залишити півзарплати. Відповідно, якщо частка інших витрат зростає, частка опалення на рівні 20% від середньої зарплати здається надто великою».

Корупція проникла у всі сфери

Українську корупцію і вітчизняні, і закордонні експерти не раз називали раковою пухлиною країни. За більш ніж чверть століття «метастази проникли в усі сфери, так що зовсім не дивно, що за рівнем сприйняття корупції Transparency International наша країна стабільно розташовується ближче до кінця списку.

Хорошим тоном в Україні вважається те, що кожна нова влада оголошує хабарникам «останній і рішучий бій». Нічого не змінилося і цього разу.

У традиційно «мертвий» для інформпростору час – у середині серпня – корупційний скандал із затриманням на хабарі заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій Юрія Гримчака пролунав як грім серед ясного неба. Але поки соцмережі рясніють захопленими постами «боротьба з корупцією стартувала!», експерти налаштовані досить скептично.

На думку президента Українського аналітичного центру Олександра Охріменка, все, що відбувається сьогодні навколо Гримчака, це порожній піар, мета якого – створити видимість боротьби з хабарами. Процесуальні нісенітниці дозволяють скептикам говорити про те, що його затіяли для створення «шумової завіси», а в підсумку справа буде розвалено.

Між тим експерти не перший рік говорять, що для знищення корупції потрібні не показові, та й взагалі не каральні, а превентивні заходи. Досить усунути чиновників від прийняття рішень, зменшити їх кількість, а решті підняти зарплати, щоб їм було що втрачати. Ці прості дії плюс громадський контроль могли б зменшити корупцію в рази і захистити простого українця від чиновницького свавілля.

ВВП: зростання відстає

Останні п’ять років влада країни посилено нав’язували громадянам просту і зрозумілу думку: всі економічні неприємності України пов’язані з втратою частини територій, війною і руйнуванням основного промислового регіону. Однак якщо вивчити статистику, стає зрозуміло, що це не зовсім так. Вітчизняна економіка впала на дно задовго до подій 2013-2014 років, і весь цей час Україна стабільно входила в число світових аутсайдерів.

Судіть самі: якщо в 1991-му український ВВП становив 101,1 млрд, то через 10 років, у 2001 році, $39,3 млрд. Від цього шоку наша економіка не оговталася й досі, і, кажуть експерти, всі кризи в країні більше схожі на сповзання до дна економічної ями, в яку країна потрапила не вчора і не сьогодні, а чверть століття тому.

У минулому році ВВП України склав $130,8 млрд, і з чисто математичної точки зору може здатися, що країна худо-бідно рухається вперед. Насправді економіка демонструє ознаки так званого відстаючого росту: його темпи настільки мізерні, що з кожним роком ми все більше відстаємо від більш динамічних країн.

«Найбільший провал України полягає у втраті промислового і наукового потенціалу, який значною мірою орієнтувався на військово-промисловий комплекс, але міг бути успішно трансформований під ринкові умови, – говорить Олексій Кущ. – Спрощення і сплощення української економіки сформували негативну діалектику розвитку: деіндустріалізація, скорочення системного рівня доданої вартості, зниження зарплат у порівнянні з регіональними країнами-конкурентами, трудова міграція і, в підсумку, десоциализаия держави як такої. Сформувався рентний, корупційний, сировинний характер економіки, чому сприяла і невдала модель приватизації. Серед побічних ефектів – жорстка залежність від динаміки світових сировинних ринків. Серед плюсів – формування нехай і недосконалої, але все ж зародковій підприємницького середовища, а також більш вільний формат взаємодії між бізнесом і владою в порівнянні з тими ж РФ і Білоруссю».

Тобто, резюмував експерт, позитив можна знайти в тому, що ми все ще частково залишаємося «чистим аркушем». Так, цей лист вже трохи пожовтів і помережаний карлючками, але все ж вільне місце, наприклад, для китайського ієрогліфа, на ньому ще є.

Теги:

  • День незалежності
  • курс гривні
  • економіка україни
  • комунальні тарифи

Источник

Рейтинг компании